Уявіть як перед вашими очима закипає кавоварка, як вона починає тремтіти та булькати, випаровуючи аромати з самого серця Ефіопії. Уявіть, що ви можете тільки спостерігати як це відбувається і якась невідома сила магнітом тримає вас на стільці – ви не можете підійти і вимкнути кавоварку, єдине на що ви зараз здатні – це спостерігати з усвідомленням того, що от-от все згорить до біса і перетвориться в кращому випадку на смолу. Саме такі відчуття переслідують мене з початку цієї осені – якась патологічна безпорадність, тоді коли бачиш і знаєш як діяти, але низка обставин просто зв’язують руки у морський вузол.

Запитаєте чому?

В архівах сидить новий роман, якому бракує всього лиш декілька сторінок до завершення, ба більше – у мене вже є готовий план з розписаним сценарієм, послідовність дій, яка там відбуватиметься, потрібно тільки сісти і скласти все до пуття, але. Щось не дає мені цього зробити.
Попереду місяці особливо плідні на роботу, так. Ви запитаєте чи вірші і романи це ж та “робота”, якою я весь час займаюсь? Ні, це -покликання, а робота, яка приносить фінансову стабільність та відчуття соціальної захищеності зовсім інша. Уваги вона потребує декілька тон, а часу та сил втричі більше.
Електронна читалка просто вщент забита книжковими новинками, такими смачними та цікавими, що я готова кусати власні лікті від однієї думки про них, але. Робота ж не робиться сама собою, а ніч, на жаль, вигадали для того щоб спати, відновлюючи втрачені сили та ентузіазм.
Фільми! О, святий Тарантіно! Фільми вдається переглядати хвилями – буває, що за декілька днів я проковтую з десяток, а потім… Потім або переглядати давно улюблені, або немає з чого вибрати, бо все решту не чіпляє чи просто перед очима черговий фабричний голівудський конвеєр, створений відбити в прокаті витрачені на нього кошти, не більше.
Люди. Катастрофічно не вистачає часу на рідних, друзів, годі й говорити про всіх решту, які тим чи іншим чином потребують моєї уваги та допомоги. Вибачте, я обіцяю повернутись, ще трохи.
І останнє – це здоров’я, як фізичне так і моральне. З віком ситуація набирає надто крутих обертів, доводиться просто виривати з себе надприродні зусилля, щоб встигати з усім і всюди.

Який урок можна винести з цього всього? Я пишу це не тільки для вас, але й, вочевидь, для себе – як головне з нагадувань. Тому:

1) Вчіться прислухатись до себе, не розпорошуйтесь на зайве.

2) Змиріться, що ви не зможете робити мільярд справ одночасно і у всіх досягати успіху, це нереально, це утопія.

3) Якщо у вас буде хороша робота, сім’я, час на улюблене хобі, тоді приготуйтесь, що рано чи пізно поряд з цим може почати здавати саме здоров’я. Хто такий цей “спортзал”?

4)Якщо не вдається почати задумане і все чомусь летить шкереберть – виділіть для себе найважливіше з усього переліку і слідуйте цьому.

5) Дозвольте собі час на тишу та тотальний спокій, що б там не трапилось – внутрішня рівновага потребує декількох годин тільки для себе і у своє задоволення. Декілька годин на день чи на тиждень? А це вже кому як пощастить.

6)Не витрачайтесь на пустопорожній перегляд новин, фото, якогось іншого розважального шлаку в інстаграмі, фейсбуці чи вконтакті чи ще у одній з пекельних соціальних мереж, в якій ви зареєстровані. Це руйнує ваш розпорядок, пожирає час і з цього всього користі – 0, 01 відсоток.

7) Будьте вдячними. Неважливо чи це “спасибі”, коли хтось відчинить перед вами двері чи омріяне щастя, яке нарешті відбулось в житті, просто знайте, що Всесвіт все чує і все повертає сторицею.

8) Говоріть рідним серцю людям, наскільки вони важливі для вас. Говоріть це весь час – слушний момент чи не зовсім, просто робіть це.

9) Заведіть собі декілька нових звичок. Звичку частіше дзвонити мамі чи просто усміхатись.

10) Перечитуйте всі ці пункти кожного дня, хоча ні – вивчіть їх напам’ять і повторюйте як мантру.