У жінках з віком так багато змі(й)н.
Але є одне “але”.

Минув, здається, рівно місяць…
Щось, наче годинник, зупинилось в мені
і час більше не йде.
Я не голився, не спав, не їв, не знаходив собі місця,
став відлюдником серед людей.

Скрипить кватирка у вікні навпроти,
небо схоже на велетенський вдумливий стяг.
Хто ж ця пташка в моїх обіймах на фото?
Ставлю платівку, а на ній сум і уривчасте серцебиття.

Гордість завжди кидає сумнівам беззаперечний виклик,
я свідомо не зачиняв дверей, бо у розпачі
геть від байдужості й докорів йшов.
Головне,
ніколи не плутай любов і те, коли до тебе просто звикли.

2 comments
  • Соломія
    Кві 02, 2013 (20:25)

    чудово….

  • Маргарита
    Кві 03, 2013 (15:57)

    очень чувственно, особенно последняя строчка особенно …

Leave a Reply to Соломія
Cancel Reply

Name*
Email*
Website

*