Вірші
За мить до відчаю.
За мить до відчаю ламаються скроні совісті, час пульсує між відстанню до та від. Герої самотньої повісті, загублені у словах, яка вчить як жити не слід. За мить до відчаю небо пронизує Наскрізь зливами, Ти тремтиш так, наче по тілу розливається струм. Досить бути такою вразливою, Досить чекати поки тебе з обличчя землі зітруть. За [...]
Вірші
Все те незриме світло.
Заплющуєш очі й летиш, крізь невагомість, біль, відчуття втрати. Ще трохи, рідна, терпи. Треба вірити так, щоб судомило скроні. Хто знає що чекатиме далі? Хто знає… А раптом? Раптом цей страх, що роїться над головою кометами сизих птахів, він зникне поряд з тобою, Забудуться сумніви, з ними люди – ниці й лихі. Кожна мить знов [...]
Вірші
Тет-а-тет з Господом.
Чуєш цей дивний хрускіт? Так від смутку й зневіри починає ламатись душа. Якби ж взяти свідомість і змінити її маршрут, переправити в інше русло, щоб кожен тепер прощав. Прощав біль, втрати, неспроможність приймати важливі рішення. Прощав гнів, лицемірство, брехню. Друже, яке там ще пекло, ти ж глянь – всі тут між нами грішними через заздрість [...]
Вірші
Інший бік місяця.
Там, де проходить незрима лінія тиші, де перетинаються алгоритми людських чеснот. Я на згадку про вічність любові тобі залишив легкий поцілунок перед весняним сном. Така тендітна душа, вся зібрана з благородного кварцу. Поставиш проти сонця і вона горить, твої думки,мила, самі собі карцер – ти в них заблукаєш, самознищишся в мить. Самотність обростає по тілу [...]
Вірші
Un.told
Світло падає на рубець гардин, розбиваючись об сталеві рами вікон. Ми з ним поряд, але таке враження, що на ліжку він зараз один. А я так..просто для непомітної втіхи. Простір німим мовчанням загус, тільки пил піднімається вгору і вилискує проти світла, немов дорогоцінний камінь. Він важко дихає, проте, ані пари з вуст. Я ж все [...]