Вірші
Тихі кроки Vересня.
Чуєш? Ці тихі кроки вересня, затамуй серце й прислухайся. Біль вибивають з грудей розпачем й вереском, так сильно, що опісля не можеш ані дихати, ані рухатись. Віриш? Перші акорди суму, наче мереживо з крихітних блискавок, заховались під шкірою. Мовчи та більше про це не думай, вечори стануть довші, а хмари над небом – сизо-сірими. Бачиш? [...]
Вірші
Жаргонне, вуличне і до сліз.
Бачиш як довкола тебе починають горіти мости? Куди не глянь – рештки колишніх відносин. Господи, де ж тебе досі по світу носить? Ти їм щирість, а вони тобі – безсердечний, жалюгідно-ниций кпин. І живеш так, сподіваючись на милість невідомо кого і невідомо навіщо. Кожного разу, що не сон – то обов’язково віщий. Говориш неправду всім, [...]
Вірші
Одна/Один
Вони боялись втратити відчуття невагомості, боялись залишити після цих почуттів німий слід. Ну привіт, нове життя, в якому тепер будемо просто знайомими, без жодних докорів, втрат та сліз. Вони боялись ось так прокинутись і не відчути поряд тепла. Вони боялись, щоб їх не покинула вірність, яку за ними іронія долі несла. Треба завжди йти туди, [...]
Вірші
За мить до відчаю.
За мить до відчаю ламаються скроні совісті, час пульсує між відстанню до та від. Герої самотньої повісті, загублені у словах, яка вчить як жити не слід. За мить до відчаю небо пронизує Наскрізь зливами, Ти тремтиш так, наче по тілу розливається струм. Досить бути такою вразливою, Досить чекати поки тебе з обличчя землі зітруть. За [...]
Вірші
Все те незриме світло.
Заплющуєш очі й летиш, крізь невагомість, біль, відчуття втрати. Ще трохи, рідна, терпи. Треба вірити так, щоб судомило скроні. Хто знає що чекатиме далі? Хто знає… А раптом? Раптом цей страх, що роїться над головою кометами сизих птахів, він зникне поряд з тобою, Забудуться сумніви, з ними люди – ниці й лихі. Кожна мить знов [...]