Вірші
До тридцяти.
Просто потрібно вчитись відпускати. Неспроможність забути, утопічність мрій та…людей. Серце захлинається лавою, тліє в агонії його кратер, куди тепер повертатись, якщо він назавжди від мене йде? Важко не помічати цих самотніх тіней, що сновигають з приходом ночі у ліжку. Ми з ним, немов дві безнадійні руїни. Ось вам пам’ять, щоб забути – по живому ріжте. [...]
Вірші
Wings of love.
Любов це надто складний алгоритм, слова розділені, наче краплі у морі, сядь поряд і просто зі мною поговори. Немає більше порожніх означень, навіщо руйнувати усі мости? Ти завжди вірив серцю і завжди бачив, навіть тоді, коли ніхто цього не просив. Дихати без тебе так непосильно важко, триматись душею за звуки грому. Я відпускаю тебе, лети [...]
Вірші
Тому що.
Тому що любити тебе – це до смішного безтурботно та просто. Тому що пам’ятати всі твої вади – це як пам’ятати самого себе, лиш навиворіт. Багато людей і кожен у серці своєму носить якийсь одухотворений часом спадок, змінюючи його то щастям, то непосильними гирями. Тому що бути тобі потрібною – це, знаєш, як дихати. Наче [...]
Вірші
Сповідь на “ти”.
Вона знімає кільце з безіменного пальця, потім сукню та усмішку, яку носила весь вечір і яка їй жахливо не личить. Цей сум на вустах, наче атом, розпався, а доля розводить мости і спогади перетворює в притчі. Вона більше не може згадувати ім’я, яке стільки років здавалось рідним. Цей біль, наче натренований м’яз, вже не судомить [...]
Вірші
Wuthering Heights
– Знаєш, яка вона? Ну от запитай, друже, запитай! – Він сіпає мене за комір так різко, що здається, наче відірветься й сама рука. – Вона… Вона наче грозове небо, наче кристали нефриту, що падають на землю дощем. Я коли на неї дивлюсь, то відчуваю як щось вибухає між ребер, але мені, віриш, зовсім не [...]