Зізнаюсь,
траплялись у житті люди,
на кістках яких кортіло станцювати квіксте́п.
Яким тиснула руки, а опісля ще декілька років
не могла змити сліди від бруду.
Мама дивилась на мене скрушно,
мовляв, «переростеш».

Зізнаюсь,
бували моменти, коли йшла земля з-під ніг,
коли не було сил не те, щоб піднятись,
а навіть дихати.
Бо леза образ в легенях
тримали мене спиною на самому дні.

Зізнаюсь,
були поряд ті, хто в миті розпачу
просто кидали слухавку,
кому довіряла чистий нотатник душі, натомість
отримавши тільки клякси.
Досвід не вчить,
він тільки вирішує чия черга давати у відповідь ляпас.