Вірші
Dark

Вона сидить з вигином, немов місяць,
світло ледь торкається за плече.
Така крихітна, а стільки процшла вже
випробувань на міцність.
От-от і лицар посвятить в орден гострим мечем.

Вона сидить, така тиха й горда.
Люди проходять повз, не помічають.
День заходить першим акордом,
поки вона пригощає свою радість
історіями до чаю.

Дарма, що її не купиш словами лестощів,
манірними, гречними.
Не підберешся до неї, захопивши з ненацька.
Вона завжди буде кохати тих, на кого приречена.
А вся любов залишиться в спогадах –
перших, нечміливих, бнацьких.

Там листи у конвертах, що тримаються поцілунком,
там медові вуста, очі небесні.
Вона сидить так, наче на серці більше
Нема обладунків,
все стихло, забулось.
І почуття не воскреснуть.