Вірші
До тридцяти.

Просто потрібно вчитись відпускати.
Неспроможність забути, утопічність мрій та…людей.
Серце захлинається лавою, тліє в агонії його кратер,
куди тепер повертатись, якщо він назавжди від мене йде?

Важко не помічати цих самотніх тіней,
що сновигають з приходом ночі у ліжку.
Ми з ним, немов дві безнадійні руїни.
Ось вам пам’ять, щоб забути – по живому ріжте.

Просто потрібно вчитись
не так наївно сподіватись і довіряти людям.
Скільки ще цей відчай за собою тягти?
Щоб нічого не боліло більше у грудях
і так щоб закохатись знову до тридцяти.

irmHyww3jlI

Leave a Comment

Name*
Email*
Website