Немає такого місця,
в якому можна було б вмістити
увесь цей сум.
Здається, минув тільки місяць,
а таке відчуття,
наче вічність
нестерпний біль у грудях своїх несу.
Повернись,
тут без тебе немає сенсу,
надто холодно, надто голосно
ехо самотності
розливається по кімнаті.
Душа вкривається воском
і ти перероджуєшся ароматом життя,
так і не пізнаним бідолашним Гренуєм.
Все заклякло, тільки внутрішній цензор
змушує знов мовчати.
Натякаючи як безглуздо і безнадійно
я тут за тобою сумую.
