Там, де проходить
незрима лінія тиші,
де перетинаються
алгоритми людських чеснот.
Я на згадку про вічність
любові тобі залишив
легкий поцілунок перед весняним сном.
Така тендітна душа,
вся зібрана з благородного кварцу.
Поставиш проти сонця і вона горить,
твої думки,мила, самі собі карцер –
ти в них заблукаєш, самознищишся в мить.
Самотність обростає по тілу корою,
ти ж знаєш, що сподіватись варто
і берегти паростки тиші, віри й надій.
Минула епоха жантильних ліричних героїв,
час визнати, що я поряд.
Поряд і тільки твій.
