Якщо б ви хоч раз побачили її відео-вірші, ви б не змогли її не запам’ятати. Леона Вишневська – молода івано-франківська поетеса – уже здобула чималу популярність завдяки своїй ліриці, такій не схожій на інші.
Роблю ковток – всередині, мов щось горить.
Щось обпікає полотна душі вправним пензлем
Пікассо.
Де ти? Мій омріяний материк?
Я живу в нескінченній черзі вокзальної каси
і чомусь ніяк не наважусь взяти собі квиток.
Назад у майбутнє чи вперед у минуле?
Туди, де з моїх бажань справді вийде щось
вартісне, путнє.
Де б потяги мрій з дійсністю не зіткнулись.
Між вчора,
сьогодні й завтра прокласти ледь помітний місток,
щоб було до кого повертатись, кого обіймати
і з ким радіти.
Нехай воля у мене крихітна та тендітна,
зате характер – кілограмів на сто.
- Леоно, розкажи про той момент, коли ти написала свій перший вірш. Як це було?
Це було ще у школі. Написала вірш для участі у олімпіаді з зарубіжної літератури, в якій згодом і перемогла.
- Ти пам’ятаєш, якою була у дитинстві?
Трохи дивною. Тоді уявних друзів в мене було значно більше, ніж реальних.
- Ти навчаєшся на юридичному факультеті. Чи не думала про те, щоб обрати освіту більш гуманітарного спрямування?
Думала. Волею випадку я опинилась саме там, де мені потрібно було бути. Щоправда, зрозуміла, завершуючи навчання.
- Що для тебе поезія? Дар? Тягар? Хобі? Місія?
І дар, і тягар, і хобі і місія. Це синонімічний ряд. Дар і хобі, покликання, за яке я безмежно вдячна. Тягар який треба нести та місія, яку я повинна виконати.
- Ти дівчина “з характером»? Чого не любиш і не прощаєш людям?
Швидше, дівчина з принципами. Не люблю лицемірства, прощати вчусь. Але поки єдине, що виходить за рамки розуміння вміння прощати – це зрада.
Які риси свого характеру ти культивуєш, а яких хотілося б позбутися?
Відвертість, цілеспрямованість, гуманізм. А заважає лінь, лінь, лінь і ще раз лінь.
- Що ти читаєш?
Зараз мене знову заковтнула Агата Крісті. Її можу перечитувати по декілька разів за місяць. А загалом, це Сартр, Муракамі, Бредбері, Моем, Бронте, Уелш.
- Яку книжку, на твою думку, потрібно обов’язково прочитати протягом життя?
Ліна Костенко – “Мадонна перехресть”.
- Сова чи жайворонок? Коли та в яких умовах тобі найкраще пишеться?
Ні те, ні інше. Або ж своєрідний птахосимбіоз. Найкраще пишеться тоді, коли затишно, коли присутнє абсолютне відчуття внутрішньої гармонії. Коли є тільки ти, аркуш паперу і кулькова ручка як посередник між вами.
- Розкажи про свій роман “Маятник”.
Роман ще на стадії написання. Раніше я мала необережність оприлюднити декілька уривків з нього, щоб знати чи у вірному напрямку рухаюсь. Переконалась, більш ніж у вірному. Я скучила за прозою.
- Мабуть часто доводиться чути різні думки про свою творчість. Як реагуєш на критику?
Цілком адекватно. Хоча, ще досі не отримувала здорової конструктивної критики на свою адресу.
- Як гадаєш, ти є прикладом для наслідування чи, як то модно зараз казати, role model для когось?
Не виключаю цього, але навряд. Щоб бути взірцем, потрібно як мінімум прожити декілька життів у одному, мати досвід, мудрість.
- А хто є взірцем для тебе?
Намагаюсь брати приклад з тих людей, які в той чи інший відрізок часу певним чином вплинули на формування мого світогляду та становлення мене як особистості загалом: Ліна Костенко, Ірина Вільде,Тоні Моррісон, Рей Чарльз, Джиммі Хендрікс, Том Йорк, Енді Уорхол, Стендаль та Бейонс.
- Чи подобається тобі жити у Івано-Франківську?
Я патріот свого міста. Мені в ньому безпечно та затишно. Звісно ж, можна розводити демагогії стосовно низки недоліків, безперспективності та комплексів меншовартості, але ти ж можеш втекти, поїхати кудись (закордон чи не зовсім) проте, рідна земля з тебе не дінеться нікуди.
А ще я б хотіла жити в епоху Ренесансу. Хоча, жити потрібно зараз і сьогодні – так, наче кожен день може бути останнім.
- Якою ти бачиш себе років через 5, 15, 25?
Щасливою.
- Що для тебе в житті найголовніше?
Любов, мрії, щирість та віра у власні сили. Це, як на мене, головні складові щастя.
29 квітня 2013
LILIA KOLESNYK
