У жінках з віком так багато змі(й)н.
Іронія звички

Було соромно повертатись вранці додому,
нишком оминаючи мамин сон крізь коридор.
Він мені просто друг, навіть менше – знайомий,
він з тих хто бувають «після», а не з тих, що «до».

Він мені завжди ввімкнена телефонна слухавка,
носовичок і міцне плече.
Він з тих, хто не радять, засуджують, а з тих, хто
мовчки вміє слухати, не зазіхаючи на зміну сталих
речей.

Він – передбачена випадковість,
надміру охайний, зразковий.
Хоч в рамочку поряд з ліжком став.
Завжди усміхнений, накрохмалений комір,
завжди спокусливі, неціловані сумом вуста.

Я б отямилась, я б до його спокою й ніжності звикла.
Але, знаєш…
Такі як він – це солодка лірика.
Тому я вкотре кидаю долі виклик: нехай серце шматує
черговий покидьок, якому у мене патологічна схильність вірити.

1 comment
  • Ірина
    Чер 27, 2013 (17:09)

    мурашки по коже! очень!!! очень!!!!!!!
    сильный стих

Leave a Reply to Ірина
Cancel Reply

Name*
Email*
Website

*