Зроблю цей допис символічним і скажу, що сьогодні я в костюмі “Я”.

Ні, мова йтиме не про хеловінську(нізащо не напишу це слово через “г”) символіку і не про те як і де ми сьогодні проведемо цю моторошну ніч. А про те, що за кожним образом, вдалим чи не зовсім мейком, костюмом – ховається та ж сама людина, така тендітна і беззахисна, хоча зовні намагається довести усім протилежне. Фантомне бачення себе у потойбічному віддзеркаленні дійсності, намагання відповідати загальноприйнятим правилам, вписуватись в рамки, які хтось задовго до нас вигадав і ми досі це наслідуємо, іноді навіть не замислюючись навіщо?
Хоча, тут додам, що не завжди людина в костюмі потвори – насправді мила та лагідна. Ви напевне сьогодні зустрінете декількох відьом, які і в реальному житті не особливо відрізнятимуться від того, що на себе приміряли.

Просто тієї миті, коли зовнішній гамір та хаос з’єднаються з внутрішнім механізмом на ім’я “власне Я”, тим самим утворюючи ідеальний симбіоз – тоді вам жодного дня більше не доведеться шукати приводів не бути тим ким ви є насправді, ховатись, про щось замовчувати, одного такого дня ви просто залишите всі ці образи в шафі і вони собі спокійно погойдуватимуться на старих, втомлених від їхньої важкості вішаках.

Звісно ж, коли на тобі чергова маска світ здається не таким вже й велетенським й страшним, коли люди не знатимуть твого справжнього імені та не бачитимуть як насправді виглядає твоє обличчя – говорити правду тоді значно простіше, навіть можна увійти в азарт. Можна ображати, глузувати, обговорити кожен вигин в хребті, знати. що тільки ти і твоє бачення зараз мають рацію, а всі інші просто купа недоумків, які так і не зрозуміли головного. Ось тільки завтра почнеться новий день, в якому ти прокинешся таким же продавцем канцтоварів, хоча, ще вчора був справжнім Халком чи навіть Джокером, або ж такою сірою, нікому непримітною геодезисткою (коли всі розуміюче киватимуть, але насправді навіть не здогадуватимуться, що це за професія), хоча ще вчора ти була як мінімум Harley Quinn;)

Погодьтесь, талант бути собою в усій цій розмаїтості театральних ролей – унікальний. З власних спостережень скажу, що для одних – це вроджене вміння, для інших – набуте, для третіх – особистісне досягнення, довгий тернистий шлях до самих себе. Тому я щільніше пригорнусь до в’язаного светру, допишу ці рядки, потім приготую собі обліпиховий чай і продовжу дочитувати Донну Тарт, так – без жодних вечірок, костюмів та вуличного гаміру міста, може це і називається “бути Я”?;)