Проzа
Історія одного Loveласа.

Насправді це кухоль пива(бокал вина, стакан віскі чи нещасний шот з самбукою) роблять нас відчайдушними, сміливими, відвертими, роблять з нас непоганих психологів. Алкоголь сьогодні – це панацея, це, здавалося б, вдале вирішення усіх проблем. Робиш ковток, відчуваєш у грудях тепло, робиш другий – «язик без кісток», робиш третій, десятий і життя вдалось.
Ми з другом щойно побились об заклад: хто перший підчепить одну з двох подруг, що сидять навпроти за сусіднім столиком. Я не сумнівався у своїх шансах (ще б пак! На мені останні тренди topshop, до біса вдала стрижка, ліву кінцівку прикрашає новенький swatch, на шиї півлітра chanel allure ) Найдієвіший спосіб привернути до себе увагу – це ляпнути щось дотепне, щось, щоб беззаперечно зачепило і миттєво зацікавило слабку стать. Нехай, обмежусь банальним «Могла б пригостити мене чимось смачненьким, хоча б собою». От і все, рибка на гачку.

Щоб закріпити ефект «ідеального першого враження» роблю вигляд, що мені хтось телефонує або ж просто дістаю свій айайайсрон чи перепихаю ключі від авто з однієї кишені в іншу, гучно ними брязкаючи. Декілька келихів білого ігристого, моя долоня у неї на стегнах, темрява, туалет закладу, знову темрява і я переможець. Тим часом мій вірний Санчо Панса тільки з вічливості взяв номер телефону у подруги « довгоногого трофею»,  яка м’яко кажучи, була схожою на симбіоз пелікана та каракатиці.
-Чуваааак, з тебе ящик темного міцного! – я сатирично поплескав друга по плечу. Він невдоволено повів бровою, мовляв, й без того все ясно.
Дивний він у мене. Вірніше – порядний. Якось дико звучить, правда? Такої ще старомодної формації а-ля бабусю через дорогу перевести, волоцюзі подати грошенят, сміття викидати тільки у смітник і бла-бла. Я таким не переймаюсь, мені фіолетово. А ще мовчазний, спокійний, принциповий, він моя сила тяжіння ще з 5 років, коли ми футбол пляшками з-під кефіру ганяли у дворі.
Через декілька місяців я стояв ліворуч від нареченого і налякано спостерігав за тим, як ніжно та любляче мій друг одягає обручку на безіменний палець гібриду-каракатиці і як пристрасно вона починає його слинити, коли тітонька з РАГСу ледь встигає вимовити «Оголошую вас…» Жах. Я стояв як вкопаний з таким відчуттям, наче мені прокусила шлунок акула. Може, згодом я навчусь бути радим за нього, може, навіть припиню називати його дружину жартом природи.

Хтозна.
Проте, я досі все ще не можу зрозуміти в якому з жіночих туалетів, задніх сидінь авто та чужих ліжок ненароком загубив своє серце?

10 comments
  • тьома
    Жов 06, 2012 (00:44)

    більшість тільки по туалетах, задніх сидінь авто і чужих ліжках…втрачають свою молодість…і рештки свого життя проживають в кращому випадку з гібридом каракатиці…..

  • Олеся
    Жов 06, 2012 (06:44)

    читала б і читала…))
    неперевершено!

  • Оля
    Жов 06, 2012 (07:29)

    більша половина хлопців проводять час з “довгоногими” дівчатами, а серце віддають саме “гібриду-каракатиці”

  • бубочька
    Жов 17, 2012 (12:02)

    отже мораль- розставляєм ноги по туалетах поки молоді,а тих кого природа не наділила красою можна краще пристрілювати зразу ?)))таке враження,що всі герої-безмозгла “золотая молодеж”

    • Леона Вишневська
      Жов 17, 2012 (12:11)

      дуже поверхневе трактування
      хоча, кожен визначає мораль написаного, керуючись тим, що у нього в мізках та душі.

      • бубочька
        Жов 17, 2012 (12:33)

        Вибачайте вже, але тут класичний приклад підбирання друзів для кращого самоствердження… ви тут когось засуджуєте чи виправдовуєте в цьому оповіданні?
        якщо можна ,натякніть на якусь глибинність,може я дійсно бландінка)
        п.с не ображайтеся,мусить ж хтось негативну критику писати

      • Леона Вишневська
        Жов 17, 2012 (13:52)

        ви не бландінка, ви бубочька)))
        якби ж вся негативна критика була такою
        це просто історія, в якій головним є не висміювання чи засуджування, а своєрідна настанова для тих, хто приречений на самотність, якщо так і не навчиться дбати про когось, окрім себе, жертвувати найціннішим заради щастя інших, зрештою, жити не шлунком і очима, а серцем.

      • бубочька
        Жов 17, 2012 (19:36)

        просто я спершу зрозуміла якби ловеласа виправдовують,а Санчо Панса -невдаха.
        але все ж таки я вважаю якщо й тут хтось буде в кінці історії самотній то це “трофей” після того,як ловелас розкаже своїм занайомим і не тільки де кого і як він відсмажив.я до чого веду-ловелас не самотній,він тут описаний як дуже обмежений ,тупуватий,інших слів не знаходиться і він без жодного докору сумління буде зраджувати своїй рівній йому по розвитку дружині,яку знайде без жодних проблем, і самотність складається таке враження, в його світі то не піти в найтклуб 3 дні.чи ходити тверезим цілу добу,ну точно не щось більше.Ну просто ловелас тут для мене зовсім не ловелас,тому і не чіпає за душу)

  • Юрій
    Жов 28, 2012 (00:17)

    Так правдиво… Леоно, як ти так добре знаєш чоловічу душу.. ?

  • Леона Вишневська
    Жов 28, 2012 (13:15)

    Я не знаю, я здогадуюсь)

Leave a Reply to тьома
Cancel Reply

Name*
Email*
Website

*