У жінках з віком так багато змі(й)н.
Коли тиша кричить.

Між нами вибухонебезпечна відстань,
от-от і займуться душі, тільки кинь сірник.
Я вкотре власним бажанням даю невблаганну відсіч,
щоб цей згубний,
просякнутий наскрізь спогадами, потяг зник.

Дарма, що весь світ тримається на його плечах,
що зводиться до його солодких вуст сенс усіх істин.
Якби ж повернути втрачений час…
В голові паморочиться, сумління починає зсередини їсти.

Серце давно вже зношене, на ньому, здається, мільйони латок.
Хто ж як не я, хто ж як не ти… Хто ж як не ми розженемо
цю густу, мов смола, ненаситну темінь?
Візьми мою руку, коханий. Нам з тобою сьогодні треба палати.

леона вишневська, поезія, ти мій всеsweet, книга

Leave a Comment

Name*
Email*
Website

*