Вірші
Колісниця паперових сліз.

Вибух. Душа оголена, наче нерв.
Тремтить обабіч уламків минулого,
що тліють в синьому полум’ї.
Біль – не клякса, яку ти долонею стер,
надто пізно ми схаменулися,
надто мало заради любові молимось.

Титановий бік сивочолого місяця
окреслює шлях до тиші та спокою.
Всі ” пробач ” у одному серці не вмістяться,
а розпач давно
не вимірюють в порожньому домі кроками.

Вибух. Тільки туман снів розлетівся попелом,
так болить щось у грудях,
щось у чого зовсім немає м’язів.
Скільки часу втрачено й життів незавершено,
там за обрієм наздоганяють світанки-вершники
і
ми, мов приречені в’язні, у лещата долі схоплені.