Як невимушено грайливо ніч знімає з неї
шовкові трусики
і як виснажено вона падає без них в
обійми ліжка, проте,
не розчиняючись, наче олія у воді.
Заведи її, мов ферарі,
ти ж бо вправний, досвідчений водій.
Вкотре ми просто мусимо
залишити на потім зради, лестощі,
біль та старість і
жити теперішнім поки ще дикі, ненаситні, молоді.
Поки її перси м’які та солодкі, мов
індонезійський персик,
поки віддано дивишся їй у вічі і вони настільки
глибоко карі, що достатньо лиш миті випадкового
зіткнення
і ти – на самому дні.
Чуттєво так… І так близько… Ви маєте найбільший дар – торкатись словами душі!