Роблю ковток – всередині, мов щось горить.
Щось обпікає полотна душі вправним пензлем
Пікассо.
Де ти? Мій омріяний материк?
Я живу в нескінченній черзі вокзальної каси
і чомусь ніяк не наважусь взяти собі квиток.
Назад у майбутнє чи вперед у минуле?
Туди, де з моїх бажань справді вийде щось
вартісне, путнє.
Де б потяги мрій з дійсністю не зіткнулись.
Між вчора,
сьогодні й завтра прокласти ледь помітний місток,
щоб було до кого повертатись, кого обіймати
і з ким радіти.
Нехай воля у мене крихітна та тендітна,
зате характер кілограмів на сто.
Я в захваті!
спасибі!)
неймовірно!
так ніжно і влучно.
дякую, приємно це чути)
Хочу збірку!)
я тееееж)
Хочеш-матимеш)тільки треба зачекати до наступного року)
ви казали восени(((
восени наступно року, а ,може, й швидше, якщо все буде добре)
Дякую… Зачіпає за живе, усі нерви на поверхню…
як завжди неперевершено
велике спасибі вам!
Це справді так геніально.Чуйно,ніжно хочу це читати.Бо лишень ваші вірші я читаю коли мені сумно або я щаслива.Коли хочу плакати та радіти.
Я розумію ці вірші.І від них моя душа відкривається.Це прекрасно.Леона Вишневська ти допомагаєш мені.Від твоїх віршів на душі так добре та спокійно.
мільйони мільярдів слів вдячності!
Я люблю твої вірші. Вони мають неповторний присмак..
Чекатиму наступного року..))
отличные стихи.
просто супер)))*