Роблю ковток – всередині, мов щось горить.
Щось обпікає полотна душі вправним пензлем
Пікассо.
Де ти? Мій омріяний материк?
Я живу в нескінченній черзі вокзальної каси
і чомусь ніяк не наважусь взяти собі квиток.
Назад у майбутнє чи вперед у минуле?
Туди, де з моїх бажань справді вийде щось
вартісне, путнє.
Де б потяги мрій з дійсністю не зіткнулись.
Між вчора,
сьогодні й завтра прокласти ледь помітний місток,
щоб було до кого повертатись, кого обіймати
і з ким радіти.
Нехай воля у мене крихітна та тендітна,
зате характер кілограмів на сто.
