Тихий сон – він для мене поганий вісник,
ти чорнилом розлиєш ніч на простирадло.
В грудях від болю тепер надто тісно,
хто ж знав, що, лежачи поряд – ти мене зрадив.
Хто міг передбачити ці хмари над головою,
що несли грози навперегін.
Ми називали виставу з слів «любов‘ю»,
а тепер йде земля з-під ніг,
душа летить в прірву з емоційних руїн.
Вже світанок торкнувся твоєї щоки,
жар перетворився у кригу.
Ти був мені сенсом буття, тепер
став ніким.
Я перегорнула сторінку, так і не прочитавши книгу.
