Тільки цим ніжним, надтеплим дотиком,
неважливо, руки чи вологих вуст-
ти нагадуєш мені чому ще досі на рингу
я за тебе , мов дика тварина, б’юсь.
Обірветься терпець, наче виснажений
болем тромб,
в тому місці, де закінчується цнотливе тло
і починається розбещений фон.
Ти вщент заповнив собою моє нутро,
раніше ж там були акварелі,
полуничне шаблі, гострі памфлети Дефо.
Тепер серце ниє
під товщею опівнічних розмов,
а душа терпне від шквалу надривних
емоцій…
Ти вдягаєш обійми мені на шию і пускаєш
скупу, чоловічу сльозу, немов
це я – нестерпне більмо у твоєму оці.
