Без тиші – неможливо навчитись чути.
Без сумління та болю – відпускати.
Душа залита сріблом й ртуттю,
розпечене вістря розколює
втомлений серця кратер.

Без зрад – не навчитись вірності.
І без хаосу днів – неможливо побачити спокій.
Озирнись, рідний. Я поряд, ось так не стій
зроби ж мені назустріч хоч декілька кроків.

Без тебе – немає причин, щоб вітати
світанки майбутнього.
Неможливо самотність цю
пазлами долі скласти.
Я залишаюсь тут, так і не ставши присутньою.
Дійсність любові звелась, мов скелі,
я за неї тримаюсь –
боючись від безпорадності впасти.
Ти захопиш ніжністю увесь світ, його внизу
прірви м‘яко розстелиш.
Щоб мене з лещат смутку голіруч вкрасти.