Вірші
Ми більше не ділимо ніжність на час та простір

Ми більше не ділимо ніжність на час та простір,
більше не їдемо «від», а повертаємось «до».
Любов, кажуть, з часом потребує росту,
вона розтікається маслом, переливаючись у дзвінкий гудок
на іншому боці слухавки.

Кохання – мова, вивчена рухами,
на неї молимось, на неї боїмося дмухати,
поки птахи вірності покидають своє гніздо.

Ми більше не носимо в грудях важелі,
що перемикають станції долі за волею випадку.
Відтяти шматок минулого – різко та наживо,
щоб бути з тобою поряд і знов навчитись дихати.