Гусінь липне до шкіри і сповзає
поволі вниз,
вітер дмухає їй у спину, мовляв,
що ж ти робиш, наївна? Одягнись.
У залізну броню свого кокону, поки
хтось знову у тебе вістрям з огиди не кинув.
Поки хтось знову не нанизав від браку
терпіння та спокою твою душу на холодний,
обвуглений розпачем спис.
Застібнись на всі ґудзики тиші,
твою історію очевидці ще пишуть,
а ти,
поки втомлена, спи.
Забудь про минуле, тепер ви з ним квити:
одну себе тобі довелося вбити,
щоб інша “ти “змогла народитись.
Нехай ці солодкі, молочні сни
гоять сумління, реставрують пам ‘ять
і відновлюють сили.
П е р е т е р п и! І з початком весни,
обіцяю… Ти знову матимеш крила.
мені саме це потрібно було почути,дякую
це неперевершано!
дякую, що вмієш читати думки…
“…Застібнись на всі ґудзики тиші,
твою історію очевидці ще пишуть,
а ти,
поки втомлена, спи.” дуже влучно і доречно саме зараз. Дякую за твою поезію)