Вірші
Наскрізь

Дивна така сталась історія,
тобі ж було байдуже, що втрачати.
Світ повернувся обличчям до самої суті.
Дякую, що розбив мені серце.
Яке раніше не знало горя,
дякую, що ніколи не вірив у мене,
обливаючи душу осадом ртуті.

Я виросла, бачиш.

Миті тепер перетворились у вічність,
небо транслює свої зачерствілі образи.
Дякую, що називав непотребом, річчю.
Що завжди ніжності давав відсіч,
наче ми й не були ніколи разом.

Я виросла, більше не плачу.