Стопа обережно торкнулась перону:
– Привіт, чайне Місто!
Тут кожен дім навстіж,
кожен зустрічний – твій охоронець,
неба можна торкнутись долонею,
повітря на смак солоне та прісне.
Серце пташкою вибивалось з грудей,
досить носити у гаманці минуле.
Цілувати поглядом фото й з дня у день
чекати, щоб щось у житті нарешті відбулось.
Стільки довкола теперішніх та майбутніх,
а здається, що насправді це ти один у всіх інших
повторюєшся, мов дубль.
Я загубилась в цих роздумах кулькою ртуті,
той хто ненавидить – водночас найміцніше любить.
