Вірші
Непрописані істини.

Скинути б з себе цю зношену горем шкіру,
переродитись знову, наче нічого й не трапилось.
Знаю, ти читаєш все це і кожного разу – все менше віриш,
ховаєш власне серце, а потім рвеш його болем на клаптики.

Хочеться вміти не пам’ятати зрад і все прощати,
дозволити гніву впасти з думок, мов піщаний обрив.
Знаю, ти забудеш цей спогад ще до весни,
але крапка – це не кінець. Можливо – новий початок,
хто б там що тобі сьогодні не говорив.

Є тільки твоє ім я. Решту все – безглуздий кометний пил.
Воно, мов галактика з сонячних аксіом,
недоведене, до смішного просте й щире.
Іноді здається, що ось ще трохи – закінчаться
всі резерви терпіння та сил.
Але погляд твій знову приносить спокій
і вже стільки років цей світ належить лиш
тільки двом, балансуючи на любові й вірі.