Таке відчуття – нача забрали усі слова.
Щось у грудях розтинає судини
надтонким вістрям.
Таке відчуття – наче усі слова
хтось з вікон свідомості дощами витер.
Я тут за порогом, непроханий гість я.
І з кожним днем втрачаю голос,
більше немає здатності вірити й говорити.
Тиша озирається через плече,
мовляв : “Зачекай, своє щастя
ще наздоженеш.”
Я ствердно кивну, вдаючи покірність та згоду.
Тиша просто не розуміє, що вона одна з тих речей,
в якій, обпікшись на молоці
– сто разів тепер дмухнеш на воду.