Дім мій стоїть в руїнах,
жодне слово не втримає дах.
Більше не будь така квола й наївна,
моя маленька Королева Усіх невдах.
Моя вулиця вся в тріщинах,
Хребет її закцтків знову тріщить по шву.
Тротуари пам‘ята на ній стерті
та з‘їжджені.
Не йму тями як досі на ній живу.
А ти приходиш мене провідати,
хоч я знаю з ким ти сьогодні прокинешся й будеш снідати.
Не зі мною, напевне?
З ним.
Я б сказав, що ти була неземною,
але серце більше не хоче
відчувати себе живим.
