Стільки таємниць – і нікому розповісти.
Стільки думок – і жодного аркушу чи олівця.
З твоєї вірності залишилась тільки скронева кістка,
бо, як відомо, звір завжди біжить на ловця.
Хочеш позбутись суму?
Тоді не присвячуй йому ані ноти,
не годуй марципанами наніч, не наливай лікер.
Від перестановки доданків біль не змінює суми,
навіть з тонною цукру твоє «люблю» все одно гірке.
Навіщо таке «міцне» плече, не збагну.
Якщо воно поряд тільки тоді, коли
Я від безпорадності та брехні тону.
Ні, залиш іншим океан своїх очей, а мені дозволь
сісти нарешті в ковчег.
Леоно,це дуже тривожний вірш… для мене. Ви ,немов,чуєте наші страждання…
Дякую,у ваших віршах я знаходжу відраду…
не сумуйте!іноді просто треба навчитись відпускати те, що гнітить…
це важко, але можливо!обіймаю вас у відповідь)
Повірте,ви мені у цьому дуже допомагаєте*
Це так мило))) Обіймаю)
Вже сама назва вірша зачіпає, а далі більше, ніж слова…
як ніби мене прочитали 🙂
мій улюблений вірш! спасибі!
I appreciate the good work you are doing! I’ve really enjoyed reading it. You’ve arouse me a great interest. I’ll investigate it more. Keep up doing it!
Nice! How can I sign up for RSS to your blog? Thanks!