Це один з тих дивних моментів, коли з нічев’я
пробігає табун мурах по тілу.
Коли свідомість перемикає, мов приймач.
Нехай увесь світ стане осторонь, нехай
сум ходить чорними,
мій мат завжди поставлений білим.

Тут немає більше людяності, тут людей чортма.

Це один з тих моментів, коли кожен дюйм
твоєї довіри вартий більше, ніж скелі,
що чолом підпирають нахмурене небо.
Коли всередині так невимовно легко, ніби
в легенях розтанув гелій, ніби от- от проріжуться
крила від самого тімені і до підніжжя ребер.

Це один з тих моментів, коли варто
просто начхати.
На тих, хто паплюжить тебе словами,
на тих, хто приземлений, недалекий, пихатий.
Коли проти Нього мільйони лицарів,
готових рвати голіруч немічні душі.
А ти одна…
Станеш поряд і погляд твій
пронизуватиме наскрізь плоть.
Закохані серця, що в унісон, наче одне, б’ються,
у стократ сміливіші та дужчі. Любов – ось де мій Камелот.