Вірші
Презумпція любові

Ми з тобою зникнемо,
а сувора ошатність цих стін
після нас пам‘яттю спогадів ще стоятиме.
Все мине, немов
нічого й не ставилось більше на кін,
немов не було серце ніколи за гратами.

Термін цього ув‘язнення був надто коротким.
Вирок – любов, без свідків та адвокатів.
Розсудить, як завжди, Господь.
І залишимось вдвох – життя обирати.
Життя, яке вміститься в фотокартках старої коробки.

Вона там, на горищі душі.
Де ми ховали потаємні зізнання.
Ти згадаєш, метнешся туди мерщій-
Але час – насправді став єдиним найжорстокішим покаранням.

Він оголив усі зморшки та рани,
Усі образи на серці, незакінчені та похмурі.
Давай, востаннє задмухнемо свічку перед
Тим як буде світати, коханий.
І прокинемось десь в Сингапурі,
щоб алеї з цитринових ліхтарів та шовк доріг,
Вилитих немов з срібла.
Нас з тобою від лиха нишком беріг.
І щоб почуття ці завжди були потрібні.