Дивно, як феєрично гучно починалась
ця густа, мов смола, ніч
і як після неї наш з тобою незайманий
ранок подихами стих.
Давай залишимо всі слова,
нехай вони засинатимуть віч-на-віч,
під простирадлами обіцянок, які
я колись наївно тобі дала.
Ми завжди обиратимемо «не з тих».
Тому назви мене «минулим» і відпусти,
не бажаючи ані крихти зла.

На такій красивій душі, розміру,мабуть,
третього,
навіть рубці від гріхів виглядають звабливо.
Дарма, що у горлі судома, а повіки
тяжіють, мов кетяги,
що от-от і під ними почнеться тропічна злива.

Були ж всі улесливо романтичні, грайливі,
дужі,
ніби з-під пензля Ботічеллі.
А тепер куди не глянь: егоїсти, ловеласи
(челядь).
І якщо не можеш вловити сенс між рядків,
то читай його між дужок.