У жінках з віком так багато змі(й)н.
«Quo vadis»

Хто сказав тобі, друже, що смерть – це жінка?
Та, що носить жалобу, завжди тамує відчай і совість.
Уяви тільки: в неї син, вибите потом і кров’ю місце у
запліснявілій канторі і обдерті кішкою шпалери на стінах,
кремового відтінку.

Тепер не чекають див,
вино давно як вода з домішками нітратів,
замість м’яса, в людей під шкірою соя.

Хто сказав тобі, друже, що смерть – це жінка?
Тим паче, з косою…
Хіба може так нехтувати життям та,
що стільки разів пізнавала розпач і біль від втрати.

Хіба ти тут непотрібний чи, може, нетутешній?

Хто сказав тобі, друже, що смерть – це жінка…
І чому ти так ненаситно її боїшся?
Камо грядеши? Камо грядеши…
Ти, друже, далекий від істини, боїшся власної тіні.
Жінка – це земля, у яку ти пустив коріння,
це лоно, з якого ти виліз уже грішним.

Leave a Comment

Name*
Email*
Website

*