Важко піднімати старі архіви,
шукаючи в них вибачень та пояснень.
Важко бачити як з самих верхівок
падають брили льоду
і встромляються тобі в душу.
А ти натомість, стоїш як вкопана – непорушно,
можливо, все саме собою мине?
Тільки, на жаль, завжди чомусь грудкою
перший млинець.
Господи, якби ж все якось зам’ялось,
відболіло серце, мов в’язень за кам’яними гратами.
Бути красивою і хорошою – цього мало.
Бо того, кого у тебе немає – неможливо втратити.
