-Я ж попереджав,
що не збираюсь бути тобі херувимом!
Серце поранене об гостре лезо ножа,
гордість слів завжди гучно грюкне дверима.
-Я ж не обіцяв тобі ані обіймів, ані свою присутність.
Це не вірність, лиш її субтильна тінь,
на якій ти будуєш ілюзії про спільне майбутнє,
через яку граєш з фатумом в піжмурки, заради якої
ставиш власну гідність на кін.
-Я ж вірив…Тобі. Твоїм словам.
Що так солодко і манірно танули димом у кутиках вуст.
Ненависть пробивалась раніше лиш паростками з-під шкіри,
а тепер я самотужки її шматками на собі у відчаї рву.
Вірш просто зачарував. Давно не читала дійсно гарної української поезії, приємно вражена і захоплена!
Неперевершений.
Просто чарівний..