Що ж ви такі молоді,
а вже настільки злі та дикі?
Здіймаєте галас,
морщите незадоволено свої вгодовані пики?
Одні тримають за щокою фалос,
а інші шматок сухої гвоздики,
щоб вуста не так насичено тхнули брехнею.

Ви самі собі ідоли,
вкриті лайном та наївними притчами.
Самі собі вороги та найкращі друзі,
невиліковні хвороби і панацеї.
Що ж ви кидаєтесь під потяги,
кохаєтесь обабіч дороги чи блюєте
спогадами на злітній смузі?
“Забути його руки, стерти з пам ‘яті лице її.”
А нехай пропаде воно все тут пропадом!
Нехай минуле горить мостами.
З очей найближчі декілька днів,
обіцяли, не буде опадів.
Що ж ви такі молоді,
а замість серця у вас ще трохи і буде камінь.