Вона непритомніє й тане,
коли поряд з ним опиняється.
Це душі та серця одурманений щастям
танець,
де в усіх гріхах годі й каятись.
Вона наче з іншого боку місяця,
далека від всього земного.
В ній стільки краси, що
жоден океан не вміститься,
поки небеса захищатимуть її перед
Богом.
Кожен дюйм її захвату в погляді
стрічками світла рветься.
Віддзеркалює його мужність на
оголених стегнах любові.
Буває, невірно обраний вектор
усі шляхи вірності розпускає,
скільки в кайдани їх не заковуй.
Правда – все відмикає.
