Вірші
Вісник

Я пройшов сотні доріг,
що вузликами долі мене до тебе вели.
Згадую як усміхався вогнями осінній Шанхай,
як самотньо журився на березі Гангу.
Відчай обвів навколо пальця, він
до болю вправний шахрай.
Кожної ночі я відпускав в порожнечу сум,
щоб той розтанув зірками у небі до ранку.

Я змінив сотні імен,
десь біля озер Ізео та Орти –
Озвався комусь з подорожніх
порожнім відлунням,
що котиться до верхівки гір,
а потім додолу, втрачаючи гордість,
бо зцілить мене лиш твій поцілунок.

Я долав буревії, що ламали мені кістки,
помирав під палючим Арізонським сонцем,
щоб не бачити як цей світ зникне в долині Верде.
Сьогодні знай, чому нізащо не буду ділити
тебе ні з ким.
А лиш тобою до схочу
напитись, щоб не розбилось серце.