Непогано було б ділити з нею ліжко,
гріти долоні на її грудях
і ховатись крадькома носом у хвилі
покудлаченого від сну волосся.
Варто було б вимикати будильник
навмисно, знаючи,
що вона розбудить тебе поцілунком
рівно о восьмій.
Бо її вуста теплом та ніжністю налиті,
липнуть безмовно замість сотні слів.
Треба було хоча б поголитись,
щоб зайвим дотиком не зробити їй
у відповідь боляче, хоча…
Зрештою –
people always leave.
Міг би ж
тримати її під домашнім арештом,
зірвати оберемок білих акацій й
з відкривачки з-під пепсі зробити
каблучку.
Проте,
чомусь спочатку беруть «заміж»,
коли справді здається, що цього разу
Амур таки влучив.
А потім (років через надцять) ти обираєш «з»,
вона обирає «між».
Неперевершено!!!!!
Сильно!