Вірші
Все те незриме світло.

Заплющуєш очі й летиш,
крізь невагомість, біль,
відчуття втрати.
Ще трохи, рідна, терпи.
Треба вірити так, щоб судомило скроні.
Хто знає що чекатиме далі? Хто знає… А раптом?

Раптом цей страх, що роїться над головою
кометами сизих птахів,
він зникне поряд з тобою,
Забудуться сумніви, з ними люди – ниці й лихі.

Кожна мить знов набирає
вагомих значень,
Серце б’ється новим алгоритмом.
Більше кортить мовчати, ані ж говорити.
І берегти
все те незриме світло яке дає надію на краще.

bmhQuGgu9hk

Leave a Comment

Name*
Email*
Website

*