У кожній літері твого милозвучного імені,
на шиї, вустах, від переднісся
до самого тімені
сидить по одному хтивому бісові.
Кожен дотик твій залишає бруд,
поцілунок – терпкий післясмак отрути.
Та чомусь…
завжди найбільше боюсь лиш
того, що тебе відберуть і що колись
мені доведеться тебе забути.
Нехай
за плечима стільки горя та болісних втрат,
проте, я в одному лиш слові серце своє вмістив.
Знаєш, ще надто рано, рідна моя, облиш…
ще не пора від безпорадності вщент спалювати мости.
Читаючи ваші вірші, можна замислитись про життя. У вас є прекрасний дар до писемної творчості. Вірш “Вулиця довжиною у одне “пробач” сподобався найбільше. Будь ласка продовжуйте писати вірші…
Кожного разу вражена і схвильована, відчуваю душею кожне слово. Дякую.