У жінках з віком так багато змі(й)н.
Якби ти знала.

Головне, не п о с п іш а й…
Кинути мені образи та докори
в слід завжди встигнеш.
На броню перетворюється тихо душа
від цих слів, хоча опісля минають
години, дні. Тижні.

Час тільки загострює грань люті,
йому байдуже, що совість
тебе за хребет гризе.
Трактуй віру на свій манер,
наче ти новий
Мартін Лютер чи принаймні його кузен.

Сум в безкінечності –
це розлючений гамір
від биття посуду і валіз,
що перетинають самотністю поріг.
Це усвідомленя того, що міг, але не зберіг,
це сорочки, які одягаєш зім’ятими.
В когось гояться рубці від сліз,
на вилицях решти – лишаються вм’ятини.

1 comment
  • Lana
    Бер 17, 2013 (11:37)

    Леоно, це неперевершений вірш…
    Бере за живе…

Leave a Reply to Lana
Cancel Reply

Name*
Email*
Website

*