Ми з тобою як Персей і Андромеда
на полотні Рубенса –
з-під пензля таємних чеснот народжені.
Гнів – вправний митець, кидає
серце та мізки в одну м’ясорубку.
Тут немає причин, головне, щоб
залишався поряд.
Мене не хвилюють нічні дзвінки.
Тим більше їх загадкове походженя.
Пам’ятаєш? «В радості й горі…»
Ми з тобою вросли корінням у цей дім,
в його затишок, у записки на холодильнику,
у неохайний скрегіт дверей.
Я ж не прошу багато…
Безглуздо боятись втратити те,
що ніколи не було твоїм.
Ми ж з тобою завжди значно більше берем,
ніж натомість плануєм згодом віддати.
