Підійду тихо до серванту,
немов розчавлена,
зітхну.
Там втомлено лежать
зачитані до дірок Брант й Сервантес.
Знаєш, це книги – пахнуть, а люди ж тхнуть.
Дивлюсь…
І кожна літера до болю рідна.
Кожен прочитаний рядок,
немов новонароджений малюк.
Той, хто без книг – душею бідний.
Скільки життя в них!
Торкаєшся сторінок, ніби тіла,
що звикло до тепла і ніжності руки.
Суцвіття істин на папері чорнилом в’їлось,
найдовша пам’ятать тільки в книг.
