Розділові знаки між думками
З усіх можливих шляхів – найважче дійти до себе.

– “Стоп, давайте знову. Це був невдалий кадр. ” – Каже сумління і драматично зітхає. Воно дивиться на тебе з-під лоба, наче оцінюючи твій рівень, намагаючись зрозуміти на що ще ти здатна, але так і не знаходить за що зачепитись, з яких таємних джерел витягнути цю іскру, цей дар – розуміння та передбачення. Якби можна було прогортати власне життя на декілька сторінок вперед, саме до того розділу, де тобі доведеться спіткнутись об поріг вибору, так, саме там. Де сотні тисяч можливостей сіпатимуть тебе за рукав, мовляв ну давай же, обери мене, і мене, і мене, а ще мене і мене знову. І не буде цій внутрішній метушні кінця краю, очі дивитимуться на це роздоріжжя, руки тремтітимуть, скупа крапля поту виступить на лобі, можливо, краще б Господь дав нам декілька сердець?

qozs5av5ty4

Одне – щоб любити, ще одне, щоб комусь віддати назавжди та третє (запасне), щоб ним хвилюватись. Тоді через надлишок емоцій воно б не так часто зношувалось, не було б настільки вразливим.

Це, мабуть, так “щастить” тільки обраним, коли тобі весь час кортить спробувати себе в чомусь новому, братись за всі на світі справи, доводити їх до одержимого ідеалу, а потім знову починати наступні і, здається, що вони просто під знаком безкінечності охоплюють твою свідомість, примушують безвідмовно їх наслідувати.

Бо сьогодні ти – фотограф, кожна деталь чіпляє око, всі ці тіні на бруківці, рудоволоса дівчина, що тримає в руках оберемок вереску, пістряві вивіски, дивна архітектура, океан кави в ідеальних чашечках, монохромні стіни у австрійських будинках, негативний простір, експозиція, діафрагма, пікселі.

Завтра ти – одержимий кондитер, коли в домі декілька днів підряд ніздрі лоскочуть аромати свіжої випічки, ти по лікті у карамелі та шоколаді, іноді здається, що тістечка починають тобі наспівувати саундтреки з улюблених стрічок.

Післязавтра ти – художник, коли акварельні візерунки починають приходити крізь сон, запітнілі вікна здаються полотном, а краплі роси – ідеальними мазками, ти поєднюєш кольори, робиш штрихи, ламаєш мільярд олівців, а потім знову, щось наче перемкне всередині і…

Ти – поет. Думки складаються в рими, а душа перетворюється на пташку, якій так сильно кортить розправити крила і полетіти. Поки невідомо куди і невідомо навіщо, але цей політ – найважливіше завдання у її житті.

s2ma5hx_2cs

Ви запитаєте в чому ж дилема? А в тому, що навіть якщо на початку вам вдасться поєднювати та втілювати всі свої бажання, згодом прийде момент, коли цей механізм почне ламатись, розлітатись на дрібні гвинтики. Тому найважливіше – обрати докорінно свій шлях, не те щоб єдиний, а просто головний. Головний не для когось, а саме для вас і в усіх інших бажаних напрямках діяти за золотим правилом “тільки щоб не зашкодити”, ніхто не забороняє робити спроби, ось тільки чи варті вони цього?

Leave a Comment

Name*
Email*
Website

*