Вірші
За мить до відчаю.

За мить до відчаю ламаються скроні
совісті,
час пульсує між відстанню до та від.
Герої самотньої повісті, загублені у словах,
яка вчить як жити не слід.

За мить до відчаю небо пронизує
Наскрізь зливами,
Ти тремтиш так, наче по тілу розливається струм.
Досить бути такою вразливою,
Досить чекати поки тебе з обличчя землі зітруть.

За мить до відчаю вереск вибивають
З грудей кулями.
Як це з вершин опинитись в самому низу?
Коли світ докором муляє,
А в ньому
Кохати – це кидатись серцем на мільярд амбразур.

20271807_2230400137227433_758428898_n

Leave a Comment

Name*
Email*
Website

*