Нам більше немає чого ділити,
серце розірване на шматки.
Я берегла тобі вірність, наче вона
сакральний небесний злиток.
Я всі, які душею писала, тобі
прмсвятмла назавжди рядки.

Ти стримуєш цю відкриту рану,
хоч й розумієш – що вона смертельна.
Я віддала все життя заради
твого кохання,
щоб тепер блукати вічність в самотніх
пустелях.

Як же кортить розбити ці грати,
що з тернових вінців плетуться долею.
Я приречена лиш одного тебе
собі обирати,
якою б не здавалась беззахиснр-кволою.

Як можна дивитись на тебе й
пам‘ятати усю цю божевільну любов,
що виливається з спогадів лавою.
Годі цих слів, годі лукавити.
Хоч вони й здаються простими.
Горе моє не втопити безсонням та кавою,
поки я на тому боці темряви не побачу
промінь твоїх очей,
які усміхатимуться і вестимуть
мене дорогою мрії знов.