Багатьох це питання ставить у глухий кут. Можливо, варто вигадувати мільярд надскладних механізмів, ризикуючи власною гідністю. Або ж навпаки – застигнути в часі і чекати, склавши руки, поки розпач вас проковтне. Коли тобі трохи за 20 світ здається не таким потворним, яким є насправді. Молодість, наче пігулка знеболювального, яку ковтаєш перед сном – це важко усвідомити, але живемо іноді ми по-справжньому тільки тоді, коли сновидіння огортають нашу свідомість. Прокинувшись, ми щоразу помираємо. Відмирає по клітинці здатність вірити, наївно сподіватись, відчувати тонкі матерії, прощати, жертвувати власними амбіціями заради інших. З віком ми черствіємо. Вчіться відпускати минуле, поки ви ще forever young.